Вивчення постгіпертонічного пошкодження еритроцитів людини в модельному експерименті з використанням амфіфільних сполук.

Abstract

Мета: оцінити вплив аніонного амфіфіла децилсульфата натрію (С10) та катіонного похідного фенотіазіну – трифторперазина (ТФП) на чутливість еритроцитів людини до постгіпертонічного шоку. Матеріали і методи: для дослідження використовували еритроцити, отримані з цільної крові людини, заготовленої на глюгіцировому консерванті. Постгіпертонічний гемоліз еритроцитів здійснювали шляхом перенесення клітин в розчин, що містить 1,65 моль / л NaCl, 10мм фосфатний буфер, рН 7,4, на 20 хвилин з подальшим перенесенням аліквоти в фізіологічний розчин на 5 хв. Кількість гемоглобіну в супернатанті визначали спектрофотометрично при довжині хвилі 543 нм. За 100% приймали поглинання проби, в яку додавали детергент тритон Х-100 в концентрації 0,1%. Амфіфільні речовини додавалося в ізотонічну середу перед внесенням в неї клітин. Антигемолітичну активність визначали за формулою: АГ макс = %100 к ак

, де к - величина гемолізу еритроцитів при відсутності амфіфільних речовини; а - мінімальна величина гемолізу еритроцитів у присутності амфіфільних речовини. Статистичну обробку результатів проводили за методом Стьюдента-Фішера. Результати: Показано, що, як С10, так і ТФП мають виражену захисну дію в умовах постгіпертонічного шоку еритроцитів людини. При цьому, концентрації С10, при яких спостерігається мінімальний гемоліз еритроцитів, охоплюють діапазон від 200 до 600 мкМ. Для ТФП відповідний діапазон складає 30 до 100 мкМ. Для порівняльної оцінки дії досліджених амфіфільних сполук з отриманих залежностей була розрахована антигемолітична активність. Відповідні значення для С10 – 65±5 %, ТФП – 44±3%. Видно, що негативно заряджений С10 більш ефективний в умовах постгіпертонічного пошкодження еритроцитів у порівнянні з ТФП. Це може бути пов'язано з особливостями розподілу амфіфілів в еритроцитарній мембрані. Так, негативно заряджені сполуки переважно локалізуються у зовнішньому монослої ліпідного бішару мембрани, а позитивно – у внутрішньому. Висновок: Додавання в середовище регідратації амфіфільних сполук здатне підвищувати плинність мембрани. Це, з одного боку, перешкоджає формуванню пори, що проникна для гемоглобіну, а з іншого призводить до швидкої репарації мембранних дефектів. Ці два процеси, ймовірно, забезпечують підвищення стійкості клітин до постгіпертонічного шоку на етапі переведення клітини в ізотонічні умови.